Отто Кельнер (Австрійський державний архів)
Маловідомий геноцид
Виставка про голодомор в Україні у 1932/33 рр.
Цей голодомор відбувався в Україні, яку справедливо називали європейською житницею. Його спричинили не природна катастрофа, засуха чи епідемія, він не був наслідком війни, а лише навмисно спровокованим, детально спланованим і послідовно проведеним дійством Сталіна.
Голодомор в Україні мав під собою здебільшого політичне підгрунтя. Його суть полягала в тому, що Сталін намагався ліквідувати сильне й несподіване протистояння українських селян колективізації (в дійсності, позбавленню власності на землю) і знищити рух опору проти колоніальної політики Москви. Окрім цього Сталін прагнув придушити український націоналізм, тобто стремління українців до відновлення їх незалежності, самостійності, волі і у такий спосіб сплюндрувати культурне та соціальне життя – основу українського руху опору. Водночас „великий керманич” намагався пригнітити заможне та незалежне селянство. Проводячи колективізацію, Сталін брав під повний контроль виробництво сільськогосподарської продукції. Встановлювалися квоти на здачу державі продукції тваринництва та зерна. У 1932 році з метою придушення масового руху опору українського населення підвищуються і без того високі квоти на здачу зерна. У випадку їх невиконання (вони і не могли бути виконані) селян звинувачували у саботажі і конфіскували всі види продуктів харчування (включаючи посівне зерно), проводили масові арешти, депортації і страти. Практично, будь-який опір селян розглядався як саботаж. Для того, щоб якось вижити, змучені люди ховали збіжжя. Якщо це ставало відомо владі, їх безжально за це знищували. Дітей, які викривали батьків, нагороджували званням „Героя Радянського Союзу”.
В той час, коли люди помирали від голоду, збіжжя за низькими цінами продавалося за кордон. Всі ці розпорядження призвели до катастрофічних наслідків з постачанням продуктів харчування і масового вимирання людей. У 1932/33 роках від голоду померло приблизно 9 мільйонів людей: в Україні - 7 млн., на Північному Кавказі – 1 млн., в Білорусії і Російській Федерації – 1 млн. За радянських часів на проблему голодомору було накладено „табу” і тема заперечувалася Сталіним. Багато тодішніх західних інтелектуалів, митців і політиків замовчували, прикрашали, або просто ігнорували процеси в Україні. Навіть проведені з запізненням допоміжні заходи, як, наприклад, міжконфесійна «Акція допомоги для голодуючих Росії» (як випливає з назви статті, тут зовсім нічого не знали про особливу українську проблематику), що відбулася під проводом Віденської архієпархії, не набули значного поширення – оскільки сталінський режим і без того добре знав, як загальмувати будь-яку спробу скромної допомоги для страждучих.
Незважаючи на те, що останнім часом видано багато німецькомовної літератури з історії України, до середини 90-х років важко було знайти хоча б розділ, присвячений голодомору.
Ідея проведення і реалізації такої виставки належить, в першу чергу, приватній ініціативі працівників Державного Архіву Австрії, представників Австрійсько-українського товариства і Посольства України в Австрії, які на основі взаємних контактів з відповідними установами та організаціями сприяли презентації виставки в існуючій формі, оскільки змогли зацікавити нею вищеназвані інституції та проявити таким чином співчуття до жертв сталінізму, показуючи історію «такою, якою вона є» (цитата історика Леопольда фон Ранке).
